Артемій Ведель. Духовні концерти 1-7

Про альбом

“Доки буде линути час, доти я існуватиму, а доки тектимуть води, доти зникнення моє триватиме” А.Ведель

Друга половина ХVІІІ ст. стала “золотою добою” в історії українського хорового мистецтва. Творчість таких видатних майстрів, як Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Степан Дехтярев та Артемій Ведель, вивела його на найвищу духовну орбіту, яка й досі сприймається як певний естетичний ідеал. І це відбулося саме тоді, коли Україна переживала жорстокий національний гніт з боку Російської імперії – зруйнування царицею Катериною ІІ Запорізької Січі – останнього захисного оплоту України. Великий потік української молоді, передусім музикантів, направляється до Росії, поповнюючи монастирські хори, придворні та приватні капели й театри. Доля ця не минула жодного з відомих українських композиторів тієї пори. Усі вони якоюсь мірою поклали свій талант на вівтар російської культури… І все ж на Україну повертались, хоча й одиниці. Серед них був Артемій Ведель, якому судилася доля найчарівнішої і водночас найтрагічнішої зірки України. Адже не було у ХVІІІ ст. тут ані кращого композитора, ані кращого співака, ані кращого диригента. Не було й більш загадкової постаті…

Артемій Ведель (1767-1808) – видатний український композитор, прекрасний диригент, блискучий співак (тенор), скрипаль-віртуоз і музичний педагог. Стільки талантів для однієї людини і така трагічна доля! У 32-річному віці, сповнений творчих задумів, збагачений досвідом і знаннями, він був кинутий до божевільні, де провів дев’ять жахливих
років. Його життя обірвалося на 41-му році, але трагедія митця тривала ще довго: його твори було заборонено видавати і виконувати. Тільки через півстоліття після його смерті вийшла перша стисла біографія композитора, тільки через століття опубліковано перші його твори. Це коротке відродження скоро змінилося майже столітнім офіційним замовчуванням, цього разу вже за часів СРСР. Але музика Веделя продовжувала жити і виконуватися, народ зберіг її, бо вона народилася з великої любові до нього.

Артемій Ведель навчався у Києво-Могилянській академії, ще у студентські роки здобувши визнання як соліст і регент хору, перша скрипка та диригент оркестру. “Співи академічного хору Ведель довів до найвищого ступеня досконалості. Окрасою цього хору був він сам зі своїм чудовим тенором, який захоплював усіх киян. Слава про нього як про прекрасного регента і співака швидко розійшлася за межі Києва”, – писав у 1901 році В.Петрушевський. Невдовзі А.Веделя було запрошено капельмейстером губернаторської капели до Москви (1788-1792), де він, за непідтвердженими документально даними, відвідував лекції в університеті, брав уроки в італійського композитора Дж.Сарті, спілкувався з композитором С.Дехтяревим. Поза сумнівом, у Москві молодим митцем було написано низку творів, але яких саме – можна лише здогадуватися, адже вони не збереглися в автографічному вигляді і не мають датування.

Звільнився Ведель зі служби за власним бажанням, і після його повернення до Києва розпочався найплідніший період його творчої діяльності. У 1794-1796 рр. він керує капелою корпусного генерала А.Леванідова у Києві, а далі – у Харкові (1796-1798), куди переїжджає у зв’язку з переведенням патрона на нову службу. У Харкові композитор, окрім диригентської роботи, викладає музику і співи у Казенному училищі, пізніше набирає та готує маленьких півчих для Петербурзької Придворної співацької капели.

Реформи Павла І, який посів російський престол після смерті Катерини ІІ  6 листопада 1796 р., спричинили поступове звуження сфери діяльності Веделя, що змусило його вийти у відставку (композитор був у чині капітана) та повернутися до Києва (кінець серпня 1798 р.). З осені цього року розпочинається останній, дуже короткий період творчості композитора, вершиною якого стало написання двох масштабних, глибоко драматичних духовних концертів – “Боже, законопреступниці восташа на мя” та “Ко Господу, внегда скорбіти мі, воззвах”, які було виконано хорами Братського та Софійського монастирів Києва.

У січні 1799 р. Ведель стає послушником Києво-Печерської лаври, але невдовзі таємно залишає монастир. 25 травня 1799 р. Веделя було заарештовано і за наказом імператора Павла І замкнено до будинку для божевільних. Це було довічне ув’язнення, щодо причин якого й досі точаться гострі наукові дискусії. Учень і друг Веделя, відомий композитор і співак, протоієрей П.Турчанінов, називаючи вчителя праведником, згадує про нього як про надзвичайно чуйну й глибоко релігійну людину. Співчуттям до пригнобленої, знедоленої людини сповнені листи Веделя до П.Турчанінова. Різкий осуд неправди, лицемірства, жорстокості прочитується в останніх автобіографічних концертах композитора. Тож гуманістичні світоглядні позиції митця могли стати причиною гострої конфронтації його із владою.

Доля подарувала Веделеві коротке життя, проте він встиг зробити неповторний внесок до скарбниці українського і світового музичного мистецтва. Перший біограф Веделя В.Аскоченський писав у 1854 році: “Я знаю, і сам колись співав концерти Веделя, і скажу впевнено, що в жодного з наших церковних композиторів немає і половини тієї глибини почуттів, якими володіла ця надзвичайна людина. Мені здається, що кожний концерт, писаний Веделем, коштував йому багатьох, багатьох сліз…”.

Глибоко національна, яскраво образна, емоційно насичена, його музика і сьогодні, як і двісті років тому, хвилює і зворушує, викликає сльози і заспокоює. Втілюючи розмаїту гаму почуттів, вона розкриває складний, драматичний і водночас лірично відкритий світ надзвичайної людини, великого гуманіста.

На жаль, творча спадщина Веделя зберіглася не в повному обсязі. Відома її частка – 28* духовних концертів (*на сьогодні авторська атрибуція п’яти із них переглянута. Концерти №15; 22; 24; 25 та 27 вважаються належними С.Дехтяреву), дві Літургії, Всенічна, три цикли ірмосів, окремі  твори на канонічні текс ти. Їх стиль формується на перетині барокових, класичних, передромантичних тенденцій, утворюючи складний синтез, в якому виразно відчуваються впливи традиційної української та західноєвропейської музики. Твори Веделя вирізняються єдністю слова і музики, мелодичною щедрістю, ритмічною складністю, багатоманітністю фактури, витонченістю й довершеністю малих форм і водночас майстерністю монументального хорового письма.

На цьому компакт-диску Камерний хор “Київ” представляє духовні концерти з унікальної автографічної збірки Веделя (№ 1-7).

Концерт №1 “В молитвах неусипающую Богородицю” (1794) призначався для урочистого богослужіння на честь Успіння Пресвятої Богородиці у Києво-Печерській лаврі. Концерт вирізняється лаконізмом, динамічністю, бароковою щедрістю мелодики середньої частини.

Єдність ліричної, сумно-елегійної образної сфери вирізняє Концерт №2 “Спаси мя, Боже”, в якому простежуються мікро трансформації основної інтонаційної ідеї – від теми вступу, спорідненої українській пісенності, до динамічної теми фінальної фуги.

Визнаний шедевр української класичної музики – Концерт №3 “До колі, Господи, забудеши мя” – вражає незбагненною інтуїтивністю, бароковими образами смерті та мужнім драматизмом тенорових solo, генетично пов’язаних з мелодико-ритмічною імпровізаційністю українських дум. Концерт №4 “Пою Богу моєму” привертає увагу красою, емоційною піднесеністю ансамблів з розвиненою лінією верхнього голосу та кантовою фактурою, збагаченою ритмічними імітаціями.

У першій час тині Концерту № 5 “Блажен разуміваяй на нища і убога” типова для концертів Веделя заглавна тема речення, викладена в ліричному дуеті альта і тенора, надалі отримує драматичний розвиток у канонічних імітаціях хорового tutti. Незвичайним є також завершення концерту побудовою у темпі Andante, що має інтонаційну
спорідненість з першою темою фіналу.

Художня вершина представленої групи творів – Концерт №6 “Помилуй мя, Господи” – є одним з найпопулярніших творів Веделя, який у XIX ст., за свідченням В.Аскоченського, “обійшов усю православну Русь”. У великому семичастинному циклі немов поєднуються два світи: особиста драма – у розгорнутій, яскравій за тематизмом чоловічих тріо I частині – та послідовне розкриття конфлікту особистості із силами зла – у наступних, більш лаконічних частинах циклу з кульмінацією у динамічному фіналі: “Да постидятся і смятутся всі вразі мої”.

На жаль, від Концерту №7 в Автографі Веделя зберігся лише фінал та 15 тактів передостанньої частини. Фінал вирізняється загальним життєрадісним тонусом, ритмічною пружністю. Концерт завершується численними розспівами, що ніби випромінюють слова: “Величатися человік на землі”.

Тетяна Гусарчук,
доктор мистецтвознавства