Яків Яциневич. Літургія святого Іоана Золотоустого

Про альбом

Я.Яциневич. Повернення із забуття

В історії культури відомі випадки, коли постать талановитого митця, його творчість з якихось причин були забуті і довго залишалися невідомими. Така доля, на жаль, спіткала і Якова Яциневича – обдарованого українського композитора, фольклориста, музично-громадського діяча. Тільки окремі його твори друкувалися за життя композитора. Спадщина Яциневича повністю не зібрана, його композиції зберігаються в різних рукописних відділах бібліотек Києва. З усього доробку митця в наш час звучать лише два твори – хорове аранжування української народної пісні “Сусідка”, до якої він дописав приспів, та духовний хоровий твір “Богородице Діво”.  Музикознавці ще не дали належної оцінки творчості Яциневича, не все з’ясоване і в його біографії.

Яків Яциневич народився 8 листопада 1869 року в місті Біла Церква, що на Київщині. Загальну й музичну освіту він спочатку здобув у духовних закладах – Києво-Софійській духовній школі, а потім Київській духовній семінарії. Яциневич мав гарний голос і яскраві музичні здібності, через що був запрошений до митрополичого хору. Ще під час навчання він служив помічником регента хору Михайлівського монастиря. Цей хор на той час був одним з найкращих у Києві. Після закінчення духовної семінарії (1890) Яциневича призначили регентом архієрейського хору та хору Михайлівського монастиря. Той факт, що йому доручили керувати цими хорами, свідчить про здібності Яциневича як хорового диригента та його високий професіоналізм.

У 1891 р., коли Яциневичу було 32 роки, почалася його співпраця з М.Лисенком, яка тривала до самої смерті класика української музики. У період 1891-1904 рр. Яциневич був помічником Лисенка в його великій хоровій діяльності (організація хорів та навчання хористів, виступи з концертами), метою якої була популяризація української народної пісні та професійної музики. Вони разом здійснили три хорові подорожі по Україні (1893, 1897, 1902). Водночас Микола Віталійович навчав Яциневича грі на фортепіано, гармонії, музичних форм. Спілкування з Лисенком, палким українським патріотом, який віддавав усі сили розвитку української культури, не могло не вплинути на Яциневича. У своїй різнобічній діяльності та творчості він став палким послідовником М.Лисенка. З 1906 до 1917 рр. Яциневич завідував музичною частиною драматичних та оперних вистав Першого стаціонарного українського театру в Києві, заснованого М.Садовським. У 1919 році на запрошення Всеукранського музичного комітету Яциневич став диригентом Хорової капели ім. М.Лисенка, але через воєнні лихоліття керував нею недовго. У 1920 р. Яциневич залишив Київ і вчителював у селах Київщини, де записував українські народні пісні, аранжував їх для хору, опрацьовував матеріал із записів інших фольклористів. Захоплений фольклористичною роботою, Яциневич звернувся до Фольклорної комісії Української Академії Наук із проханням дозволити йому працювати в цій установі, адже він мріяв видати зібраний матеріал. Але прохання його, на жаль, не задовольнили.

У 1921 році Яциневич брав участь у Всеукраїнському Православному Церковному Соборі, який проголосив створення Автокефальної Православної Церкви, а також заснування Всеукраїнської Православної Церковної Ради. З цими подіями пов’язане написання Яциневичем “Літургії”, яку надрукувала 1924 р. Всеукраїнська Православна Церковна Рада У 1925 р. Яциневич переїхав до Одеси, де прожив до 1930 р. Це був для нього плідний період.

Він працював у різних напрямах: як диригент, учитель співу, композитор. Твори його ставали популярними, їх виконували різні хорові колективи, зокрема, київський хор “Думка”.

Наступний період – від 1930 року й до смерті композитора – був, очевидно, найважчим у його житті. З тих матеріалів, що збереглися, важко з’ясувати, де Яциневич перебував упродовж 1930-1935 рр. У 1930 році його твори було заборонено друкувати через прояв, як зазначалося, “церковщини” в його музичній мові. Можливо, репресивні заходи радянської влади, що розпочалися в 30-х роках, торкнулися і Яциневича. У 1935-1940 роки він працює піаністом, викладає музику (в основному, в гуртках художньої самодіяльності) у Запоріжжі та Дніпропетровську. У 1940 році переїжджає до міста Майкоп Адигейської автономної області, де короткий час очолює Адигейській ансамбль пісні й танцю. Але невдовзі з невідомих причин він опиняється в аулі Кошехабль Краснодарського краю, де працює у створеній ним музичній школі 91940-1943). Документи, що збереглися, засвідчують, що в 1944 році Яциневич наймається сторожем до колгоспного саду у станиці Петропавловська Краснодарського краю.

На Краснодарщині, у місті Кропоткін, він і помер 25 квітня 1945 року далеко від своєї батьківщини.

В архівах Києва зберігається близько 170 творів Я.Яциневича. Серед них – композиції різних жанрів, але найбільше хорових творів. Композитор зробив чимало аранжувань українських народних пісень (близько 70), більшість із них – для мішаного хору a cappella. Він аранжував майже всі жанри народних пісень.

Яциневич написав близько 50 хорових творів на тексти сучасних поетів. Яциневич писав і духовну хорову музику: “Літургію”, “Вінчання”, окремі духовні піснеспіви. Його “Літургія” має виразну національну самобутність, як і духовна музика М.Леонтовича та К.Стеценка. Ці композитори свідомо прагнули створити новий стиль з яскравими національними ознаками.

Музика Яциневича свідчить про ліричне обдаровання композитора. З цим пов’язаний яскравий мелодизм його творів. Лірична сфера їх сповнена поетичності й ніжності. Композитор використовував колористичне звучання гармонії. Музика Яциневича емоційно виразна, національно самобутня, хоч не завжди композитор звертався до фольклорних елементів. Його творчість вписується у стилістику пізнього романтизму. Ці особливості відображені і в його “Літургії”.

Творчість Якова Яциневича – обдарованого високопрофесійного композитора – заслуговує на видання і виконання, аби стати надбанням української музичної культури.

Лідія Корній
доктор мистецтвознавства, професор