Артемій Ведель. Всенічна

Про альбом

“Доки буде линути час, доти я існуватиму, а доки тектимуть води, доти зникнення моє триватиме”
А.Ведель (із листа П. Турчанінову)

Друга половина ХVІІІ ст. стала “золотою добою” в історії українського хорового мистецтва. Творчість таких видатних майстрів, як Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артемій Ведель, вивела його на найвищу духовну орбіту, яка й досі сприймається як певний естетичний ідеал. І це відбулося саме тоді, коли Україна переживала жорстокий національний гніт з боку Російської імперії, зруйнування царицею Катериною ІІ Запорізької Січі – останнього захисного оплоту України. Великий потік української молоді, передусім музикантів, направляється до Росії, поповнюючи монастирські хори, придворні та приватні капели й театри. Доля ця не минула жодного з відомих українських композиторів тієї пори. Усі вони якоюсь мірою поклали свій талант на вівтар російської культури. Творчість цих композиторів справила величезний вплив на розвиток професійної музики наступних поколінь, тож не дивно, що два великих народи – український та російський – вважають їх своїми національними геніями… І все ж на Україну повертались, хоча й одиниці. Серед них був Артемій Ведель, якому судилася доля найчарівнішої і водночас найтрагічнішої зірки України. Адже не було у ХVІІІ ст. тут ані кращого композитора, ані кращого співака, ані кращого диригента. Не було й більш загадкової постаті…

Артемій Ведель (1767-1808) – видатний український композитор, прекрасний диригент, блискучий співак (тенор), скрипаль-віртуоз і музичний педагог. Стільки талантів для однієї людини і така трагічна доля! У 32-річно му віці, сповнений творчих задумів, збагачений досвідом і знаннями, він був кинутий до божевільні, де провів дев’ять жахливих
років. Його життя обірвалося на 41-му році, але трагедія мит ця тривала ще довго: його твори було заборонено видавати і виконувати. Тільки через півстоліття після його смерті вийшла перша стисла біографія композитора, тільки через століття опубліковано перші його твори. Це коротке відродження скоро змінилося майже столітнім офіційним замовчуванням, цього разу вже за часів СРСР. Але музика Веделя продовжувала жити і виконуватися, народ зберіг її, бо вона на родилася з великої любові до нього.

Артемій Ведель навчався у Києво-Могилянській академії, ще у студентські роки здобувши визнання як соліст і регент хору, перша скрипка та диригент оркестру. “Співак академічного хору Ведель довів до найвищого ступеня досконалості. Окрасою цього хору був він сам зі своїм чудовим тенором, який захоплював усіх киян. Слава про нього як про прекрасного регента і співака швидко розійшлася за межі Києва”, – писав у 1901 році В.Петрушевський. Невдовзі А.Веделя було запрошено капельмейстером губернаторської капели до Москви (1788-1792), де він, за непідтвердженими документально даними, відвідував лекції в університеті, брав уроки в італійського композитора Дж.Сарті, спілкувався з відомим композитором українського походження С.Дехтяревим. По за сумнівом, у Москві молодим митцем було написано низку творів, але яких саме – можна лише здогадуватися, адже вони не збереглися в автографічному вигляді і не мають датування.

Звільнився Ведель зі служби за власним бажанням, і після його повернення до Києва розпочався найплідніший період його творчої діяльності. У 1794-1796 рр. він керує капелою корпусного генерала А.Леванідо ва у Києві, а далі – у Харкові (1796-1798), куди переїжджає у зв’язку з переведенням патрона на нову службу. У Харкові композитор, окрім диригентської роботи, викладає музику і співи у Казенному училищі, пізніше набирає та готує маленьких півчих для Петербурзької Придворної співацької капели.

Реформи Павла І, який посів російський престол після смерті Катерини ІІ 6 лис то па да 1796 р., спричинили поступове звуження сфери діяльності Веделя, що змусило його вийти у відставку (композитор був у чині капітана) та повернутися до Києва (кінець серпня 1798 р.). З осені цього року розпочинається останній, дуже короткий період творчості композитора, вершиною якого стало написання двох масштаб них, глибоко драматичних духовних концертів – “Боже, законопреступниці восташа на мя” та “Ко Господу, внегда скорбіти мі, воззвах”, які було виконано хорами Братського та Софійського монастирів Києва.

У січні 1799 р. Ведель стає послушником Києво-Печерської лаври, але невдовзі таємно за лишаємо нас тир. 25 трав ня 1799 р. Веделя було заарештовано і за наказом імператора Пав ла І замкнено до будинку для божевільних. Це було довічне ув’язнення, що до причин якого й досі точаться гострі наукові дискусії. Учень і друг Веделя, відомий композитор і співак, протоієрей П.Турчанінов, називаючи вчителя праведником, згадує про нього як про надзвичайно чуйну й глибоко релігійну людину. Співчуттям до пригнобленої, знедоленої людини сповнені листи Веделя до П.Турчанінова. Різкий осуд неправди, лицемірства, жорстокості “прочитується” в останніх автобіографічних концертах композитора. Тож гуманістичні світоглядні позиції митця могли стати причиною гострої конфронтації його із владою.

Доля подарувала Веделеві коротке життя, проте він встиг зробити неповторний внесок до скарбниці українського і світового музичного мистецтва. Перший біограф Веделя В.Аскоченський писав у 1854 році: “Я знаю, і сам колись співав концерти Веделя, і скажу впевнено, що в жодного з наших церковних композиторів немає і половини тієї глибини почуттів, якими володіла ця надзвичай на людина. Мені здається, що кожний концерт, писаний Веделем, коштував йому багатьох, багатьох сліз…”.

Глибоко національна, яскраво образна, емоційно насичена, його музика і сьогодні, як і двісті років тому, хвилює і зворушує, викликає сльози і заспокоює. Втілюючи розмаїту гаму почуттів, вона розкриває складний, драматичний і водночас лірично відкритий світ надзвичайної людини, великого гуманіста.

На жаль, творча спадщина Веделя зберіглася не в повному обсязі. Відома її частка – 28 духовних концертів, 2 літургії, “Всенічна”, три цикли ірмосів, окремі  твори на канонічні текс ти. Їх стиль формується на перетині барокових, класичних, перед романтичних тенденцій, утворюючи складний синтез, в якому виразно відчуваються впливи традиційної української та західноєвропейської музики. Твори Веделя вирізняються єдністю слова і музики, мелодичною щедрістю, ритмічною складністю, багатоманітністю фактури, витонченістю й довершеністю малих форм і водночас майстерністю монументального хорового письма.

На цьому компакт-диску Камерний хор “Київ” представляє “Всенічну” А.Веделя. Твір не зберігся в автографічному вигляді, але на початку XX ст. видавався як повністю, так і групами номерів та окремими номерами. “Всенічна” Веделя являє собою повний варіант служби, що складається з “Великої вечірні” та “Утрені”. До неї входять незмінні піснеспіви, що складають основу служби, до якої у певний час додаються специфічні для святкових і несвяткових днів номери. Разом з тим загальний характер циклу дозволяє припустити, що він створювався для урочистої Великодньої служби. Масштабність композиторського мислення ставить “Всенічну” в ряд зрілих творів А.Веделя. Принцип циклічності яскраво виявляється в логіці тональних планів та інтонаційнозмістових арках. Розпочинається і завершується твір “мажорно”, проте у полі використаних тональностей переважає “мінорність”, що, безумовно, стало відображенням індивідуально-особистісного прочитання жанру. “Всенічній” Веделя притаманні такі риси творчості композитора, як єдність музики і словесного тексту, синтез елементів західноєвропейської музики з українською народною пісенністю, класичний стиль у гармонії, використання поліфонічних засобів, що динамізують хорову тканину, багатогранна хорова колористика з тембровими контрастами та протиставленням ансамблів і tutti. Поряд з цим ряд ознак вирізняють твір з-поміж інших, а саме: досить стримана мелодика, простіша фактура, переважання швидких темпів та гучної динаміки, велика питома вага антифонового звучання. Все це висуває перед виконавцями ряд складних завдань, лише успішне вирішення яких дозволить втілити художній задум автора.

Тетяна Гусарчук,
доктор мистецтвознавства