Михайло Вербицький. Духовні твори

Про альбом

“Спів має бути вигладженим, він потребує очищення і, як новонароджене дитя, зростання і кріпності…” М.Вербицький

Творча постать Вербицького Михайла Михайловича (1815-1870) – яскравий зразок мистецької особистості доби романтизму з усіма характерними для цього часу вельми розмаїтими особливостями творчої натури, яка формувалась у складних і суперечливих суспільно-історичних та національно-культурних процесах Західної України періоду Австро-Угорської імперії. Самовідданий невтомний діяч на ниві української музичної культури, він став одним із небагатьох галицьких інтелігентів-подвижників, які визначили основні напрями професійного музичного мистецтва та заклали міцні підвалини його розвитку.

За короткий період навчання (1828-1833) в перемишльському “Institutum cantorum et magistorurum” (заснована єпископом Іоанном Снігурським 1818 року греко-католицька співоча дякоучительська школа) та приватно – в чеського композитора-диригента Алоїза Нанке він не тільки засвоїв ази музичної грамоти та контрапункту, а й грунтовно вивчив класичну і романтичну музику на зразках творчості віденських класиків, Д.Бортнянського, М.Березовського, Ф.Шуберта.

Життєвий шлях композитора не видався надто легким і був сповнений багатьох непередбачених колізій. Від 1834 року Вербицький навчався у Львівській духовній семінарії, з якої неодноразово відраховувався внаслідок то вільної поведінки, то надто прогресивних поглядів. Варто відзначити, що, попри тривалі спроби отримати духовний сан, Вербицький вів активне, сповнене романтичних пригод світське богемне життя разом зі своєю “супутницею” – гітарою. Закінчив семінарію аж 1850 року, діставши довгоочікуваний сан священика. Всі роки поміж його навчанням у семінарії були присвячені пошукам постійного місця праці (капельмейстер львівської Ставропігії, учитель музики та гри на гітарі, а навіть – секретар канцелярії перемишльського єпископа).

Саме цей період відзначається великою творчою інтенсивністю. Важливими досягненнями композитора стають його церковні композиції, серед яких “Літургія” для мішаного хору та дві католицькі меси. В доробку композитора з’являються і перші зразки музики для великого оркестру, за визначенням автора – “симфонії”, швидше – одночастинні увертюри, яких у Вербицького налічується більше десяти. Ще одним вагомим здобутком композитора стає музика до перших українських театральних вистав.

Від 1850 року починається період поневірянь композитора по сільських парафіях. Лише 1856 року він отримав постійну парафію у селі Млини на Яворівщині, де й прожив до кінця свого недовгого життя. Тут, повернувшись до активної діяльності, він пише статті про проблеми музичної освіти і творчості. Також інтенсивно продовжується написання духовних творів, зокрема, в останній рік життя він пише сповнені глибокої щирості й молитовності “Іже херувими”, “Святий Боже”, “Тебе поєм”.

Різнобічна музична діяльність Михайла Вербицького становить яскраву сторінку нашої мистецької спадщини. Виробивши свій власний, орієнтований на ранньоромантичні традиції оригінальний стиль, М.Вербицький невдовзі став чільним представником перемишльської композиторської школи, яка в середині ХІХ ст. найбільше спричинилася до відродження й подальшого розвитку професійних традицій як у галузі церковної музики, так і в зародженні та формуванні нових жанрів світської музики. Вербицький був послідовником Бортнянського у галузі церковної музики, творцем перших симфонічних композицій, музики для театру, хорової музики та солоспівів. Саме Вербицький зі своїм великим талантом зумів стати найглибшим виразником національних змагань і думок, які знайшли своє найвище мистецьке втілення у патріотичній пісні на слова Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна” Створена 1863 року, ця пісня швидко здобула популярність у Галичині, а з 1991 року, від часу отримання Україною незалежності, є її Державним гімном.

Релігійні твори Михайла Вербицького займають провідне місце в його багатій різножанровій творчій спадщині. Саме ці сакральні мініатюри, сповнені щирої молитви і надзвичайної музикальності, витримали випробування часом і звучать дотепер – як під час традиційних богослужінь, так і в концертному виконанні. Більшість його духовних композицій (усього їх налічується понад сорок) об’єднані одним літургійним циклом, де ряд частин має два, а то й три варіанти. Варто відзначити, що склад хору (чоловічий або мішаний) зумовлювався свого часу виконавськими можливостями семінарії, ставропігії чи єпархії, тому в залежності від цього композитор часто переробляв свої твори.

Церковна творчість Михайла Вербицького за своїми духовними і професійними якостями зайняла важливе місце у процесі становлення української музики в період між Бортнянським і творцями нової композиторської школи – Миколою Лисенком, Станіславом Людкевичем, Кирилом Стеценком, Миколою Леонтовичем.

Володимир Сивохіп
Лауреат Премії ім. М.В.Лисенка